прийшло б ся бігти тому, хто-б захотїв перебігти від його голови до хвоста. В малій деревляній церковцї піп служив молебень; покропив усїх свяченою водою; всї поцїлювали хрест. Коли рушив табор і потягнувсь із Сїчі, всї Запорожцї обернули голови назад.
— Прощавай, наша мати! — промовили якби всї в один голос. — Нехай тебе боронить Бог від усякого нещастя!
Їдучи через присїч, Тарас Бульба побачив, що його Жидок Янкіль розложив якусь крамницю з халабудкою і продавав кремінь, завертки, порох і всякі війскові причандали, потрібні в дорогу, навіть хлїб і колачі. „Ото чортів Жид!“ подумав Бульба й, під'їхавши до нього, промовив:
— Дурню, чого тут сидиш? Хочеш, щоб тебе застрілили, як воробця?
У відповідь на те Янкіль підійшов до нього близше і зробивши руками так, якби хотїв виявити йому щось таємниче, сказав:
— Нехай пан тільки мовчить і нїкому не каже: між козацькими возами є й один мій віз; я везу всякий потрібний припас для козоків і по дорозї буду постачати всякого харчу за таку дешеву цїну, як ще нї один Жид не продавав, їй Богу, так; їй Богу, так.
Здвигнув плїчми Тарас Бульба, дивуючись меткій жидівській вдачі, і поїхав до табору.
