хмара. Андрій здивований дивив ся з темного кута на те чудо, що викликало світло. В сю мить величний стогін орґанів наповнив раптом усю церкву; він ставав усе густїйший і густїйший, розростав ся, перейшов у великий гуркіт грому й відтак раптом обернув ся у небесну музику, полетїв високо під склепіння своїми співучими звуками, що нагадували тонкі дївочі голоси, й відтак знову обернув ся в густий рев та грім і затих. Але ще довго гуркіт грому носив ся, тремтячи під склепіннями, й дивував ся Андрій величностї музики, стоячи з пів-розявленим ротом.
В один час він почув, що хтось сїпнув його за полу жупана.
— Пора! — сказала Татарка.
Вони перейшли через церкву не примічені нїким, і вийшли на майдан, що був перед нею. Ранїшня зоря давно зоріла на небі: все віщувало схід сонця. Майдан, що мав чотирокутну форму, був зовсїм пустий; посеред нього стояли деревляні столики, які свідчили, що тут був ще може тиждень тому ринок з харчовими припасами. Вулиця, яких тодї не брукували, була одною купою висохлого болота. Навкруги майдану стояли великі камяні і глиняні одноповерхні доми, в стїнах яких було видно деревляні палї і стовпи навхрест перевязані деревляними поперечинами, як взагалї будували доми тодї-
