ради! — треба їсти все, чим досї гидував; тогдї можна їсти ї такі твари, що заборонені законом; все може піти на харч.
— Все вже поїли, — сказала Татарка, — всю худобу: нї коня, нї собаки, нї навіть миші не знайдеш в цїлім містї. У нас нїколи не бувало нїяких припасів; все привозили з сїл.
— Але як же ви, вмираючи такою лютою смертю, все таки думаєте оборонити місто?
— Та може б воєвода й піддав ся, але вчера вранцї полковник в Буджаках впустив у місто ястреба з запискою, щоб не здавали міста; що він йде з полком на підмогу, жде тільки одного полковника, щоб іти разом. Тепер що хвилини ждуть їх. Але ось ми прийшли.
Андрій вже здалека бачив дім, не подібний до инших, будований, видко, якимсь італїйським майстром; він був зложений з гарної тонкої цегли на два поверхи. Вікна нижнього поверха були вложені в високо виступаючі ґранїтові карнїзи; горішний поверх складав ся весь з невеликих арок, які складали ґалєрію; поміж них було видно залїзні ґрати з гербами; по углах дому теж були герби. Надвірні широкі сходи з мальованої цегли виходили на самий майдан. Внизу сходів сидїло по одному вартовому, які мальов-
