Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/115

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

знов! Дати на похмілля всім по чарці і по хлібині на козака! Тільки, мабуть, кожен іще вчорашнім ситий, бо, ніде правди діти, понаїдалися всі так, що дивуюсь, як уночі ніхто не луснув. Та ось ще один наказ: коли хто- небудь, шинкар-жид, продасть козакові хоч один кухоль сивухи, то я приб'ю йому на самісінький лоб свиняче вухо, собаці, і повішу догори ногами! До праці ж, братці! До праці!

Так порядкував кошовий, і всі вклонилися йому в пояс і, не надіваючи шапок, рушили по своїх возах і таборах і, коли вже зовсім далеко відійшли, тоді тільки понадівали шапки. Всі почали лаштуватися: пробували шаблі й палаші, насипали пороху з мішків у порохівниці, відкочували і становили вози і вибирали коней.

Ідучи до свого полку, Тарас думав і придумати не міг, куди б подівся Андрій; чи полонили його разом з іншими і зв'язали сонного; тільки ні, не такий Андрій, щоб дався живим у полон.

Між побитими козаками теж не було його видно. Замислився тяжко Тарас і йшов перед полком, не чуючи, що його давно кликав хтось на ім'я. — Кому треба мене? — сказав він,