— А їй-богу, хотів повісити, — відповів єврей: — вже було його слуги зовсім схопили мене і накинули мотуз на шию, та я став благати пана, сказав, що підожду борг, скільки пан хоче, і пообіцяв позичити ще, як тільки допоможе мені позбирати борги з інших рицарів; бо в пана хорунжого, я все скажу панові, нема й одного червінця в кишені, хоч у нього є й хутори, і садиби, і чотири замки, і степової землі аж до Шклова, а грошей у нього, як у козака, нічогісінько нема. І тепер, коли б не озброїли його брацлавські євреї, ні в чім було б йому й на війну виїхати. Він того й на сеймі не був…
— Що ж ти робив у місті? бачив наших?
— Як же, наших там багато: Іцко, Рахум, Самуйло, Хайвалох, єврей-орендар…
— Та пропади вони пропадом, собаки! — гукнув, розсердившись, Тарас: — що ти мені тичеш своє жидівське плем'я! Я тебе питаю про наших запорожців.
— Наших запорожців не бачив; а бачив одного пана Андрія.
— Андрія бачив? — скрикнув Бульба: — що ж ти, де бачив його? у льоху, в ямі? збезчещений? зв'язаний?
— Хто ж би смів зв'язати пана Андрія?
