хоче подивитися на козаків. Він ще зроду не бачив, що за народ козаки.
Поява іноземних графів і баронів була в Польщі річ досить звичайна: їх часто приманювала туди єдино цікавість подивитися на цей майже півазіатський куток Европи. Московія й Україна, на їх думку, містилися вже в Азії. І тому гайдук, уклонившись досить низько, визнав за пристойне додати кілька слів від себе
— Я не знаю, ваша ясновельможність, — казав він: — чого вам хочеться дивитися на них. Це собаки, а не люди. І віра в них така, що ніхто не поважає.
— Брешеш ти, чортів сину! — сказав Бульба: — сам ти собака! Як ти смієш казати, що нашої віри не поважають? Це вашої єретичної віри не поважають!
— Еге-ге! — сказав гайдук: — а я знаю, приятелю, хто ти: ти сам із тих, що вже сидять у мене. Стривай же, я покличу сюди наших.
Тарас побачив свою необережність; але впертість та досада не дали йому подумати про те, як би виправити її. На щастя, Янкель ту ж хвилину встиг підсунутися.
— Ясновельможний пане! як же можна,
