а не -ий: людей, гостей, коней, ночей, костей, грошей, очей…
1. У речівниках середн. р. пишемо закінчення -я (що вийшло з давнього -е чи -ье), а не -е: життя, насіння, колосся, бажання, щастя, листя, безголов'я, сім'я, пір'я і т. д.
2. У речівниках середн. р. на я, що вийшло з давнього закінчення -іе чи -ье, подвоюємо приголосний звук перед -я: пиття, знання, каміння, колосся, безладдя, читання, раювання, Правобережжя, галуззя, бадилля, клоччя і т. д., але щастя, листя, пересердя, підзамчя, безхліб'я, подвір'я… (див. X).
Подвоєну приголосну пишемо в усіх відмінках одн. та мн., опріч скороченої форми род. відм. мн. на приголосний звук: бажанню, життю, вессілю; оповіданням, камінням, волоссям; в питанні, на весіллі, на обличчі; оповіданнями, бажаннями, обличчями; в оповіданнях, на обличчях; питаннів, бажаннів, оповіданнів, весіллів, але: питань, оповідань, бажань, облич… (без подвоєної приголосної).
3. В орудному відм. одн. речівників с. р. на -я пишемо закінчення -ям, а в місцевому відм. одн. -і (а не ю): коханням, волоссям, щастям, листям і д. т.; в питанні, в житті, в збіжжі, на волоссі, в щасті, на Правобережжі, на подвір'ї, в пір'ї і т. д.
1. У словах жіночого роду, що кінчаються на -жа, -ча, -ша, -ща, в родовому, давальному та місцевому відмінкові однини та в називному й знахід-
195
