З хвилею смерти Івана Васильковича втратила Теребовля значіння князівської столиці, але не перестала бути й на далі сильно-укріпленим городом, якого стіни довгі літа були свідками князівських міжиусобиць, поки падкі на чуже добро сусіди не загорнули її під свою руку.
В 1142 р. зустрілись під стінами Теребовлі війська великого київського князя Всеволода з військами Володимирка; на щастя не прийшло до крівавої розправи. Володимирко подався на Звенигород де й поєднався з Всеволодом.
Ранком дня 17 го січня 1154 р. зустрілися під Теребовлею війська великого князя Ізяслава з військами галицького князя Ярослава Осьмомисла. Довго стояли війська проти себе по обох боках Гнізни поки Ізяслав, користаючи з густої мряки не переправив свого війська через ріку. Коло полудня мряка злягла і противники глянули собі око в око. Ярославові бояри, лякаючись за свого князя, примусили його схоронитися до теребовельського замку, а самі кинулися до бою. Від полудня до пізнього вечера билися Галичани з Київлянами, побіда хилилася то на одну, то на другу сторону, поки не станула по стороні Ізяслава. Мало одначе було Ізяславові самої побіди. Щоб пімститися на гордих галицьких боярах, він ужив ганебного підступу. Над своїм шатром вивісив галицький прапор, до якого почали збігатися тікаючі Галичани. Ізяслав казав
