сильно-укріпленим городом, і таким полишилася протягом цілої княжої доби. Ні одному з наїздників не вдалося її здобути, усі наскоки окошувалися під її гордими стінами.
Жива ще серед теребовельських міщан традиція княжої доби оповідає, що княжа Теребовля, повна церков і монастирів, з княжим замком на горі розтягалася далеко поза нинішні межі, обіймаючи передмістя, на яких місці стоять нині села Кровинка, Глещава, Іванівка, Залавє й инші.
Княжий двір, може з огляду на достаток доброго каміння й мурований, стояв на горі, де нині сіріють велитенські руїни замку з польських часів. Не було до нього доступу з трьох сторін обривчатого схилу гори, а з четвертої, де нині простяглися „Садики“, обороняли замок рови, вали та частоколи. В низу у стіп замку розтягалося підгороддя назване нині чомусь „новим містом“ в противенстві до дійсно „нового“, основаного уже за польських часів, яке теж невідомо чому зветься „старим“.
Після кількох церков княжої Теребовлі збереглася тільки традиція місць, де вони стояли. І так за замком стояла церква св. Пятниць, при ниніш. вул. Собіського, на просторі княжого підгороддя стояли церкви — Успення та Покрови. В дальшому колі згадують пізніщі документи церкви Спаса та св. Миколи.
На жаль, крім традиції та історичних звісток, не збереглося по княжій Теребовлі нічого. Можна би це завдячувати по части татарському розгромові в пол. XIII, а почасти й політиці пізніщих можновладців Теребовлі, які свідомо й послідовно стирали з лиця землі усі сліди давно минулих часів.
