ла на мурах. Примір хороброї жінки вплинув на окруження і підніс настрій обложених. І хоч після двотижневої облоги замок уявляв собою купу румовища, мав порозбивані мури, попалені дахи, а 48 драґунів з хорунжим, не числячи шляхти лягло, замок видержав, поки не поспів на підмогу король Собіський.
Дня 5-го вересня відступив Ібрагім, повідомлений про відсіч.
З пізніших наскоків і „турбацій“, що непокоїли Теребовлю, згадаємо кілька важніших.
В 1685 р. появився в околицях Теребовлі козак Сулименко, що здобув і ограбив Будзанів. В тім самім році напав на місто татарський чамбул, який підступом найшовся в місті і забрав бранців. Подібний татарський наскок в травні того ж року закінчився розгромом залоги, спаленням міста та великим ясиром. Ще раз вдалося Татарам заволодіти Теребовлею літом 1688 р.
З того часу теребовельський замок не підноситься вже з руїни.
З відзисканням Польщею Камянця Подільського (1699) Теребовля втратила своє стратеґічне значіння і не було вже потреби відбудовувати її старомодних укріплень.
До якої руїни довело Теребовлю безупинне воєнне лихоліття, говорить „люстрація“, переведена в 1664 р. З 127 домів нового міста осталося 17, з 107 домів старого міста осталося тільки — 7. Перейти уже поза ті числа, значило для Теребовлі — зникнути з поверхні землі.
Уже в часах мира і ніби усталених порядків затремтіла ще раз Теребовля, але уже від лоскоту рушниць, ужитих в домашній війні.
Було це в 1720 р. Мечник турський пан Станислав Шуманчовскі, власник Іванівки і кіль-
