боків викладаний золотом. 3 старих церков збереглося тільки дві св. Степана на передмісті Заболоття й св. Пятниць на кладовищі. Теперішня парохіяльна церква св Духа була первісно костелом, спроваджених до Белза в 1635 р. Домініканок. Замінена на церкву за часів Йосипа II була в 1861 р. основно перебудована й украшена. В 1900 р. розмальовано її наново. В 1739 р. погоріла деревляна церква св. Миколи, що з титулу холмсько-белзького владицтва звазася „соборною“. Церковну посуду перенесено до св.-духівської церкви, де опинився й дзвін з написом: „Создася сей звон за старанієм славетних міщан міста Белза і ктиторов церкви катедральной Святого Христова Николая р. 1694, місяця марта 17“. В 1762 р. старався тодішній холмський і белзький владика Максим Рилло обновити соборну церкву, але до цього не дійшло. Первісна св.-духівська церква, якої храм і парохію перенесено за Йосипа II до подомініканського костела, стояла поблизу св.-миколаївської. Для неї то в 1654 р. записав міщанин Павло Мунчак поле біля перемиської дороги. Позатим були в Белзі церкви св. Димитрія, св. Климентія, Спаса й монастирська св. Троїцька. Св. Климентія погоріла перед 1636 роком, а стояла на горбку серед болот у бік села Презенова; церквище по ній до нині зветься, „Климентщина“. Монастирська св.-троїцька церква стояла на пасовиську, що до нині зветься „святотроїцьким“. По свідоцтву протоігумена Антона Тамаловича була це дуже убога церковця, яку разом з монастирем оснував Феліціян Казимир
