до нас й витискало нас з кожної позиції, з кожного шматка прадідної землі.
Найстарша, після місцевої традиції, сокальська церква Пречистої, сягає своїми закладинами в первопочини самого міста, з яким разом стояла вона на лівому березі Буга і разом з містом впала жертвою татарського погрому в 1519 році.
Традиція впевняє, що з пожежі, в якій пропав цілий первісний Сокаль, вирятувалася тільки чудотворна ікона Богородиці. Її перенесено до спеціяльної каплиці на лівому березі Буга, де відтак станув монастир Бернардинів, що загорнувши каплицю загорнув і нашу ікону.
Д-р Щурат, застановляючись над свідомим і послідовним засвоюванням собі наших чудотворних ікон поляками, слушно підчеркує політичний змисл у тій польській „набожности“. За кожною такою, загарбаною нам іконою тяглися рої вірних, що своє привязання до традиції нерідко, відтак, оплачували утратою прадідівської віри й національности.
Після спалення первісного Сокаля татарами й перенесення його на нинішнє місце, побудовано тут нову церкву Пречистої, що по кількох століттях впала жертвою пожежі в 1821 р.
Серед паперів місцевої парохії, збереглася записка про канонічну візиту нашої церкви, відбуту 12 березня 1749 р. з дору-
