1 Так-от в кущах спочивав неборак Одиссей богорівний,
Сном та трудами здоланий. Богиня Аѳина тимчасом
В город пішла Феакийцїв, у землю народа чужого,
Що проживали колись-то давно в Іперії широкій,
5В близькім сусїдстві с Киклопами, людом жорстоким і диким:
Сї їх раз-в-раз ображали, бо були куди їх сильнїйші.
От задля сёго відсіль Навсиѳой богорівний їх вивів
Тай посадив у Схерії, далеко від перших сусїдів;
Го́род построїв, стїною обвівши, настроїв будинків,
10Храмів богам, і усїм задля оранки землю відміряв.
Та вже тепер він, лїтами здоланий пішов до Аіду,
І Алкиной над Феаками правив, владика розумний.
От, у ёго-то палати пішла синёока Аѳина,
Певний змисливши в серцї своїм возворот Одиссею.
15Прямо пішла вона в тую сьвітлицю, в котрій спочивала
Гарна царівна, красою своєю на богів похожа;
Се б Навсикая, дочка Алкиноя славетного вельми.
Спали с царівною й дві покоёвки, мов Грації гарні,
Біля дверей на порозї, — а двері як злото блищали.
20Тихо тихенько вона підступила до ліжка царівни,
Та в головах зупинившись, промовила слово до неї,
Постать принявши й обличче дочки мореходця Диманта;
Була вона її ровесниця й з нею давно вже дружила.
От у такому обличчі Аѳина сказала царівнї:
25 „На що тебе, Навсикаё, такую недбалу, нехлюю
„Мати на сьвїт породила? Не дбаєш ти овсїм за пишні
„Сукнї: лежать вони брудні, не миті; а от і весїлля
