ВЕРША ТА БОЛОТО
Рибалонька, митець усе в воді ловити,
Бажаючи поймать в'юнів,
В болото Вершу засторчив.
Довгенько щось вона там мусила сидіти,
Язик жіночий є, да нічого робити
(А з роду мабуть то, що не плоха була),
Так лаяти болото почала:
«Оце поганая багнюка!
Глянь, пузириться як, знечев'я клекотить,
Тут певнеє ніщо не ходить й не сидить,
Одна черва, мовляв, кишить,
Да деколи повзе по куширу гадюка.
Уже коли б тут воленька мені!..
Таке ж бридке, таке мерзенне,
