ГАЙ ДА СОКИРИ
По гаю темному туга велика ходить,
Сокири й топори затіяли війну,
Гай хочуть сплюндровать і пущі всі пошкодить.
Війна ця навела на дерево суму;
Дуби задумались, осики затремтіли,
І клен гнучкий і в'яз із лиха вниз нагнувсь,
Аж ось Сокири вже в гаю забрязкотіли,
І дуб найстарший усміхнувсь.
«Не бійтесь! — він гукнув: — того і я жахався,
Як з топорищами ці навісні прийдуть,
Аж дерев'яний рід заліза одцурався,
Без дерева вони самі нас да не втнуть,
От то було б… але — нехай йому абищо,
Якби з Сокирами прийшли і топорища,
