Цю сторінку схвалено
XXIII
ВОВК І ОГОНЬ
У лісі хтось розклав Огонь.
Було то восени вже пізно;
Великий холод був, вітри шуміли різно,
І била ожеледь, і сніг ішов либонь;
Так, мабуть, чоловік біля багаття грівся,
Та йдучи і покинув так його.
Аж ось не знаю я того,
Як сірий Вовк тут опинився.
Обмерз, забовтався; мабуть, три дні не їв,
Дріжить, як мокрий хірт, зубами знай цокоче,
Звірюка до огню підскочив,
Підскочив, озирнувсь, мов тороплений сів,
(Бо зроду вперше він огонь узрів),
Сидить і сам собі радіє,
