Сторінка:Гребінка Євген. Вибрані твори (Київ, 1935).djvu/83

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


І видно все таки, що цеє не пустиня,
Аж ось вже і вони летять.
«Куди вас враг несе до гаспидського сина?» —
Почав Утятам Степ казать.
«Хіба ви хочете мене покинуть?
А я ж вас літом годував,
І просо, і овес, і гречку вистачав;
Без вас хіба мені з нудьги сказиться?»
 «Улітку на тобі усякий хліб стояв;
 На себе глянь тепер, який ти сивий став.
 Останній колосок холодний сніг сховав;
 І нічим нам біля тебе живиться,
 А голод за що нам терпіть?» —
 Сказали Утята, і ну швидчій летіть.

Чи знаєте ви сивого Кондрата?
Женивсь на дівці він, та й мусить ще кричать,
Що жінка щось його глядить не дуже хати,
Мабуть, що упада їй діду одвічать,
Як сивому Степу одрізали утята.