От, слава тобі Господи, і кінець книжці! Читайте її, панове-добродійство, коли уподобаєте, ані — так мовчіть: і без вас мене вилають, собаки, — не за книжку, ні, вони книжки не поймуть, а за те, що я чоловік: така у їх поведенція. На улиці, де я живу, чортів тиск, мовляв, тієї собачні, тільки вийдеш з хати, зараз із-за причілка на тебе: гав-гав! а там з-під воріт, а там з-за коморі, та усе: гав та гав! Оттака стане голова! Махнеш рукою та й підеш дальш. Часом у руках і ціпок є, може б де-котру заїдливішу зачепив би чи по морді, чи по боку, звісно — як би там прийшлось краще, — так не такі! Муштровані, бодай їх: гавкають у захисті, а очей не покажуть!… Далебі!
Хотів було я вам, панове, пустить свою книжку зимою, та як одніс у друкарню, як стали москалі друкарювать, так — я вам кажу — і сміх, і горе! Чи ви повірите що над
