Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/23

Як скло, шаблюка так блищить,
Капшук у пазусі бряжчить;
Не спотикавшись кінь порскливий
Біжить, пуска по вітру гриву.

Забавка шабля молодцю,
Дукатів треба ж, бач, гонцю,
Коня собі в підмогу має,
Та шапцї грошей не складає.

Радїнший він за неї дать
Коня, дукати і булат;
Ії б оддав хіба б, як куля
Його з коня навзнич зіпхнула.
Чого ж за шапку він крепить?
Бо в шапцї тій папір лежить,
Папір на лютого гетьмана
Царю од Кочубея пана.

Гетьман хуртовини не чує,
По своєму усе мудрує.
Якийсь то старець, то чернець
Що вечір лїзуть у дворець
І там всю ніч, мов розбїшаки,
Або у вівчара собаки,
До світа білого гарчять.
Недобре щось вони товкують,
Землею рідною торгують,
Торгують Богом і царем
З невірним шведським королем.
Поганцї, наймити гетьмана
Від річки Ворскли до Лимана
Пускають між народ ману;