За ким би всправжки потягла —
За батьком, чи за мною руку?
МАРУСЯ.
Геть, угамуйся, глянь на себе,
Який страшний ти і блідий!
І в пекло я піду за тебе.
МАЗЕПА.
Не забувай, що
кажешъ ти!
Давно вже сонечко зайшло
За гору, ген по той бік річки.
Ущухнув гомін. Дав Бог нічку.
На дворі тихо все було.
Зірки вгорі мигають, сяють;
Вода як чисте скло стоїть;
Із хмари місяць випливає —
Усе мов золото блищить:
Білоцерківка, сад гетьманський,
Будинок старосвіцький, панський
І річка повная води.
Ніщо нігде не зашастує,
Осика листом не жартує;
В будинку ж є зате смути:
Там шепчуть тихими річами,
Там у світлиці за замками,
В залізах Кочубей сидить
І в небо сумно він глядить.
Уранці смерть. Не ма він страху,
Бо смерть для праведних покій.
Та мовчки як іти на плаху,
