Ця сторінка вичитана
ОРЛИК.
Не все казав ти, ще кажи.
КОЧУБЕЙ.
Ізгинь, маро! геть, пріч біжи,Покинь мене!
ОРЛИК.
Однеє ділоНам зараз треба показать.
КОЧУБЕЙ.
Що показать? і так на-силуЯ сам на себе набрехать
Зумів, що ви мені казали —
Чого ж ви знову забажали?
ОРЛИК.
Ми знаємо із давніх літУ тебе є клади зариті.
Тепер ти оставляєш світ —
Скажи ж, твої де гроші скриті?
КОЧУБЕЙ.
Так! мав і не один я клад,Та ви зуміли одібрать;
Один — як кров мою смоктали —
На-вік од мене одтягали:
Той клад був честь; другий була
Дочка — од вас же не втекла…
Зазнаю я ту ніч прокляту,
Як осоромили ви хату…
А третій клад в душі сидить;
