Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/32

ОРЛИК.

Не все казав ти, ще кажи.

КОЧУБЕЙ.

Ізгинь, маро! геть, пріч біжи,

Покинь мене!

ОРЛИК.

 Однеє діло

Нам зараз треба показать.

КОЧУБЕЙ.

Що показать? і так на-силу

Я сам на себе набрехать
Зумів, що ви мені казали —
Чого ж ви знову забажали?

ОРЛИК.

Ми знаємо із давніх літ

У тебе є клади зариті.
Тепер ти оставляєш світ —
Скажи ж, твої де гроші скриті?

КОЧУБЕЙ.

Так! мав і не один я клад,

Та ви зуміли одібрать;
Один — як кров мою смоктали —
На-вік од мене одтягали:
Той клад був честь; другий була
Дочка — од вас же не втекла…
Зазнаю я ту ніч прокляту,
Як осоромили ви хату…
А третій клад в душі сидить;