спершу гарно, страх, з сусідкою він жив;
Дивлюсь — аж приятель за гильку зачепився,
А трохи згодом глядь — всю Рожу оповив.
І бідная вона змарніла,
Поблідла, далі пожовтіла;
А проклятущий Хміль, як рута, зеленів.
Ось чутка степом полетіла,
(На що̀ то гріх не підведе!)
Що у степу якась могила
Дитину швидко приведе.
Про диво сеє як почули,
То люде зараз в степ махнули,
Старий і молодий к могилі знай іде.
Крий Боже, народу якого там зібралось —
Як об Іллі в Ромні!
Буцім там місто починалось.
Де ни взялись міняйли й шинкарі
І підняли між себе галас;
Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,
І красти бублики шатнули школярі;
Сластьони шкварились, сидухи цокотіли;
Про Лазаря старці під кобзу голосили;
„Холодний квас!“ москаль між на̀родом гукав.
Знечев'я, а базар в степу як треба став.
Хрещений люд хоча гуляє,
Да на могилу все раз-по-раз позирає,
Чи швидко вродиться те чадо степове.
