Перейти до вмісту

Сторінка:Грицак Є. Неологізми в сучасній українській літературній мові (1936).pdf/63

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 61 —

В Галичині було трохи йнакше. Тут не зібрано так дуже багато матеріалів української народньої словесности й лексики, як в Україні, де кожний поет чи письменник був рівночасно етнографом, тут не було теж „народництва“, як там, тут не була народня мова ввесь час таким недоторканим і непорушним „табу“, як в В. Україні. І тому, хоч у Галичині поети й письменники творили й писали на основі літературних творів з України та народніх пісень і ставили теж дуже ви́соко наро́дню мову, одначе вже в 1870-их рр. почали потроху визволятися з-під непереможного впливу наро́дньої мови. Вплинули на це два чинники: розвій часописів і журналів та розвиток українського шкільництва, а далі розвиток української наукової літератури. Для цих ділянок не могла вистачити чисто наро́дня мова, й тому́ в Галичині неологізми не нова́ річ, а має за собою традицію тим більше, що й визначні письменники й учені відіграли тут деяку ролю.

В першу чергу треба тут назвати І. Франка, що творив багато нових слів у своїй літературній, публіцистичній та науковій праці. Він теж перекладав твори з чужих мов, а відомо, що при перекладах без неологізмів не можна обійтися. Тому обсяг літературної мови в Галичині був ширший і більший, хоч ця