Для своєї праці я вибрав тему: „Можливості організації хліборобського клясу в Українській Консервативній Державі“. Свого часу вона друкувалась у „Бюлетені“.
Очевидно, що мені самому в голову не прийшло звернутися за допомогою до Липинського. Але зробив це Кочубей; якось раз, як він був у мене в Адлерсгофі, сказав, що Липинський доглядатиме за моєю роботою і цікавиться, що я вже маю написане. У мене, крім хаосу думок у голові, не було ще нічого… Але я зараз взявся за працю…
Це був щасливий період мого життя. Дбайлива увага Липинського, його короткі критичні зауваження і обширні поради, з чим треба докладніше обзнайомитись, як треба підійти до тієї чи іншої проблеми, скеровували працю в одне русло, не дозволяли ще нездисциплінованій думці розбиватись на дрібні побічні проблеми.
Передбачаючи швидкий кінець, Липинський гарячково працював над своїми працями. До того ж крім моєї праці, він керував роботою Кучабського, частинно Олянчина, також Лоського. Для мене досьогодні лишається загадкою, як він, тяжко хворий, міг всю цю роботу виконувати.
На цьому місці я хотів би ще згадати М. В. Кочубея; Він часто над'їздив до Адлерсгофу, і ми в гурті ближчих друзів дискутували різні проблеми. Кочубей мав значний вплив на духовий розвиток тодішніх гетьманців. Я з захопленням слідкував за думками цієї талановитої людини, вони наче блискавки прорізували обрії. Але якою ж протилежністю був він Липинському, який, як ніхто, умів повязати небо і землю в одну цілість…
Мабуть уже так судилось мені на цьому свті, що як лиш всміхнеться до мене доля, зараз десь чигає її заздрісна сестра… Не встиг я і до половини довести своєї роботи, як стан здоровя Липинського настільки погіршав, що він мусів покинути побудований на багнах Берлін. Він виїхав знову до Австрії, і мені вже більше не судилось його побачити… Листи, які я дістав від Липинського пропали, лиш один з них свого часу редактор М. Пасіка оприлюднив в „Українській Дійсності“.
