|
П. Ковалів |
Церкву в Державі
Однією з найбільших рис В. Липинського, як ідеолога і політика, треба вважати його месіянізм, розуміючи під цим поняттям віру в післанництво народу, зокрема українського народу, що, втративши свою незалежність, бореться за здобуття цієї незалежности та своєї власної держави.
Джерело месіянізму В. Липинський вбачає в релігійних почуваннях та в зв'язанім з ними містицизмі. Упродовж історичного процесу месіянізм завжди йшов у парі з державницькою ідеєю. „Проявів месіянізму, — каже Липинський, — маємо в історії стільки, скільки було і єсть на світі великих державних націй. Будь то завдяки Біблії найбільше відомий месіянізм колишнього народу Ізраїля, будь то месіянізм старинних греків і римлян; будь то новітніх англійських пуритан, які себе вважали за „націю святих”, будь то германський, італійський, московський, або польський месіянізм — скрізь бачимо в ньому різні прояви одного і того самого почуття національної самоповаги, національної чести, національної гордости, виявленого в великім творчім пориві даної провідної верстви до здобуття для своєї нації окремого, Богом і людьми оправданого місця на землі”[1].
Найстаршим ґрунтом, де зародився месіянізм, є традиції ізраїльського народу. Його буття було побудоване на релігії, а державна форма тісно пов'язана з релігійною ідеєю.
- ↑ Листи до Братів-Хліборобів. Вид. 2. Вид. „Булава“, Ню Йорк, 1954, стр. 366.
