в багатьох місцях “Листів“ їх підкреслює.
А сьогодні згадати про них слід, бо життя вчить, що без цих прикмет кляса буде суспільною групою, може і сильною в потенціялі, але нечинною.
Наприклад, українська хліборобська група, що колись за козаччини була клясою організованою в полковій організації, свідомою своїх завдань — в часи, яких ми були свідками, без огляду на те, що з розкріпаченням селян сильно зросла, будучи позбавлена організації, а тим і свідомости своїх завдань, — стала аморфною, нездібною до скоординованого чину, над якою робили експерименти різні сторонні сили аж довели до колхозного стану.
І деякі спроби творчого чину цієї групи були швидче стихійним поривом колишнього клясократа, ніж волевим, свідомим чином сучасного нам хлібороба.
Не так давно в українській пресі, на грунті інформацій з України, досить жваво дебатувалось питання, яким має бути майбутнє суспільство в Україні — клясове, чи безклясове? На жаль, дискусія велась на такому рівні, який недозволив сприймати її поважно. Бо ж утотожнювати клясу і стан, або дефінювати, як це робили декотрі автори, клясове суспільство, як організацію визискувачів, під соціологічним оглядом недопустиме. Цілком зрозуміло, що большевики якраз так опреділюють клясове суспільство і пропаґують безклясове, бо це суспільство їхнє власне, ними створене. Але для організації українських упорядкованих та устабілізованих суспільних відносин, безклясове суспільство є кроком назад до початкових форм суспільної організації і протирічить цілому історичному розвиткові українського народу та його заложенню.
Про те, як шкодить така плутанина зміцненню українських соціяльних відносин, нема потреби говорити, тому, мені здається, є конечним, і це має практичне значення, аби українська наука прийняла дефініцію кляси Липинського, як одну з вихідних точок для дослідження явищ соціологічного порядку.
Ми не маємо змоги спинятись на всіх аргументах, яких вживає автор “Листів“, щоб довести свою ідею клясового суспільства.
По переконливості і талановитості обгрунтовання, вони не мають собі рівних в українській соціологічній літературі.
Але є конечним спинитися над характеристикою охлократа і клясократа, щоб привести анальогію і зробити висновки.
Коли взяти охлократа в його стислому виявленні, як тип людини, то по-свойому духовому заложенні, це завшди кочовик — людина незв'язана з якоюсь територіяльною продукцією. Таке духове заложення іноді навіть може не бути виразником його матеріяльної творчости.
Наприклад, тип Москвина. Без огляду, що від століть це є осілий народ, тип Москвина, за своїм духовим заложенням, все є кочовиком, і в цьому факті може чи не найглибше ховається його шалений, стихійний імперіялізм, який сьогодні дається в знаки цілому світові.
Чи не є знаменним, що якраз у
