з українських земель. Князї її держали ся осторонь, пильнували, щоб иньші князї до них не встрявали і сами в иньші землї не мішали ся. Але за те забрали в Галичині велику силу бояре, даючи ся в знаки і людям і князеви. Син Володимирка Ярослав був славлений і поважаний між усїми українськими князями; йому присвятив співець Слова о полку Ігоревім похвальні слова, представивши, як він „сидить високо на своїм золотокованім престолї, підперши гори Угорські своїми зелїзними полками — заступив дорогу королеви, зачинив Дунаєви ворота“. Але у себе дома мусїв Ярослав корити ся перед боярами, що мішали ся навіть в його домашні, родинні справи.
._97.jpg)
За Галицькою землею відокремила ся Чернигівська; уже за Мстислава, і потім за Святослава Ярославовича вона віддїлила ся була від Київа, як велике і сильне князїство; але Всеволод захопив її в свої руки і не хотїв дати Святославичам. Вони одначе відбили собі свою батьківщину і від любецького зїзду засіли тут сильно і міцно. Головно панувало тут потомство славного Олега Святославича-Гориславича. Були се князі здібні, енерґічні, і земля їх тримала ся вірно. Тільки шкодила їх велика амбіція: вони не вдоволяли ся своїми чернигівськими землями, хотїли панувати і в Київі, і в Переяславі, пізнїйше і в Галичині, і з того виходили війни, від яких терпіла часами Чернигівщина дуже сильно. Тісно Олеговичам було в Чернигівщинї, бо рід їх множив ся, земля ділила ся на все меньші удїли, і через те не мала такої сили і значіння, — хоч між собою, у себе дома жили Олеговичі досить згідливо, передаючи волости від старшого до меньшого. Старший стіл був Чернигів, другий Новгород-Сїверський: звичайно добувши Київ, чернигівський князь переходив до Киіва, а Чернигів передавав найстаршому по нїм що сидів в Новгородї, а Новгород діставав ся ще молодшому, і т. д., хоч не обходило ся без війни і сварки.
Потім в серединї XII віку, серед боротьби за Київ відокремили ся ще дві землї, що служили перед тим за придатки до київського стола, але доконче хотїли жити своїм окремішним житєм; се земля Переяславська і Турово-пинська (Припетське Полїсє). Маленька і знищена половецькими походами Переяславська земля своєю силою не могла відборонити ся, маючи з одного боку київських князїв, що хотїли нею роспоряжати ся, а з другого чернигівських, що теж до неї простягали руки (бо Переяславщина — се полуднева Сїверщина, одно племя з Чер-
