виданій 1499 р., згадують ся козаки, що з верхових городів ідуть в степи по рибу і потім відти вертають ся через Черкаси й Київ з рибою свіжою, вяленою й солоною. Бачимо отже козаків в ріжних дїлах: як степових промисловцїв, як самовільних добичників і як дружину пограничного старости, що з ним іде громити турецький город. В подібних обставинах виступають вони і в иньших звістках з початку XVI віку.
._c._151.jpg)
Але загалом згадують ся козаки з початку рідко. Се тому шо козацтво тодї — тільки зайнятє, а не якась осібна верства людей. Хотять в козацтво міщане, селяне, старостинські служебники, бояре і паничі. Але дуже мало ще людей, які б спеціально козацтву віддавали ся, які б були козаками, а не чимсь иньшим. Тай взагалї людности на Днїпровій дорозї від Київа на полудне, де осїдала козаччина, в тім часї дуже мало.
В пізнїйших переказах з козаччиною звязують ся спеціально імена деяких старост і намісників пограничних, особливо Остапа Дашковича, що був намісником канївським і черкаським десь від року 1510 і до смерти своєї (1535), і Предслава Лянцкороньского, що був старостою в Хмельнику на Поділю в тих же часах. Вони попали потім в
