наказами королївськими — тому що й Литва ослабла через внутрішнє роздвоєннє своє й прийшла за сей час до повного занепаду, і українські пани кінець кінцем не тримали ся Литви так спільно, через те що їх литовські пани позбавили всяких впливів і значіння.
Коли Поляки побачили, що то їм так легко йде і Литва, прибита війною, маючи против себе і короля і шляхту, не важить ся оружна боронити своїх земель — забрала їх ще більша охота до нових зривків. Стали думати про иньші українські землї, а в тім підтримували їх і волинські посли, бо коли вони вже попали до Польщі, то не хотїли, щоб границя лягла між ними й иньшими українськими землями.
._c._160.jpg)
Першим дїлом порішили взяти до Волини ще й Браславщину, котра по відірванню від неї західнього Поділя взагалі жила одним житєм з Волинею, і там волинські пани займали уряди й мали маєтки. На се зараз пристали й сенатори польські й король: рішили включити Браславщину в грамоту про прилученнє Волини, немов частину Волини. Зараз король наказав браславським сенаторам і послам, щоб зложили присягу Польщі й засїли в соймі польськім, і се вже по попереднїй історії з Волинею пішло легко: за яких небудь два тижнї справа з прилученнєм Браславщини була скінчена.
Не так легко пішло, коли посли польські заговорили про прилученнє Київщини: і король і богато сенаторів тому спротивили ся. Не тому що не почували за собою на те права: тим не журили ся й при иньших землях і чим небудь прикривали справу. Лякали їх величезні простори Київщини, відкритої від Москви і Криму, оборона таких величезних і в тім часї ще майже зовсїм порожнїх земель мусїла принести великі тягарі, великі видатки, непосильні для Польщі з її дуже лихою організацією фінансовою, з вічно порожнїм скарбом державним і зовсїм незначним військом. Тому король і сенатори противили
