нецтві Мелетій, Василь автор важного богословського трактата „про єдину істину православну віру“, Філялєт-Бронський, Клирик Острозький, й иньші. Першим важним дїлом сього ученого кружка було виданнє друкованої біблїї. До кн. Острозького перейшов 1575 р. Ів. Федорович зі Львова, наладив тут друкарню, і власне першим дїлом для неї Острозький замислив виданнє біблїї. Се було по тодїшнїм часам велике дїло: цїлої біблїї майже нїде не можна було знайти, тільки поодинокі її части. Острозький розсилав своїх людей по ріжних сторонах — розшукувати грецькі тексти і словянські переклади, кілька років ішла робота над виправкою сього перекладу, кілька лїт друкували ії, і 1580 року вийшов у світ сей найбільший твір словянського друкарства. Пізнїйше, в 1580 і 1590х рр. учених острозьких займає головно письменська оборона православної віри, боротьба з новим калєндарем, що хотїло силоміць звести правительство, а православні не приймали, а потім боротьба з церковною унїєю (такі були писання Василя, Гер. Смотрицького, Бронського, Клирика Острозького).
Українська суспільність дуже високо цїнила діяльність Острозького кружка і Острозької школи; але тим більше мусїло смутити її, коли бачила, як непевне було се істнованнє. Сини князя Константина були католики, тільки оден був православний — Олександр, але вмер ще за житя батька; старший Януш, що мав би дістати острозькі маєтки, перейшов на католицтво — за те й дістав найвищий уряд в державі: каштелянство краківське. Невелика була надїя, щоб при нїм школа острозька могла далї розвивати ся, і справдї по смерти кн. Константина підупала вся острозька робота. Теж саме було і в Слуцьку, де з смертю кн. Юрия перейшли маєтки княжі в католицькі руки й завмерли всї ті початки просвітної роботи, що були почали ся. І взагалї мала надїя була на панів: запізно почала ся та освітня робота і занадто бідна була ще вона, щоб могла їх привязати до свійського грунту. Панські дїти далї йшли до католицьких шкіл, особливо до єзуітів, що з кінцем XVI в. закладають свої школи в ріжних містах (в Вильнї, Ярославі, Люблинї й ин.): до них приманюють вони, як дуже зручні виховувачі, саме дїтей панських, шляхетських — і виховують їх на завзятих католиків.
„Не надїйте ся на князї“, сказали собі громадяне, дивлячи ся на се все, та брали ся ратуватись власними заходами, з власного складаного гроша. І перед у тім повело міщанство — на Українї львівське, на Білоруси виленське.
62. Брацтва. Ми вже бачили, що ще в 1530 — 1540-х роках українське і білоруське міщанство, бажаючи мати лєгальну форму для своєї органїзації й органїзовання иньшої суспільности, скористало для
