Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/238

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вони вже з осени 1595 р. помагали на Волини громити прихильників унїї і правительство бояло ся мабуть непомалу їх мішань у сю справу, але й козаки тепер також не могли нічим помогти сьому дїлови: саме взяв ся до них Жолкєвский, з початком 1596 р., коли православнї з напруженою увагою готовили ся до рішучої стрічі з владиками унїатами.

188. Кирило Терлецький владика луцький.

Кінець кінцем православним удало ся викрасти з вязницї Никифора і він організував собор: викликав кількох вищих духовних достойників грецьких і дав провід справам. На день 6 жовтня король визначив в Берестю собор для публичного обявления унїї, і православні подали ся теж туди: духовні і світські, депутати брацтв, міст, шляхти, ріжні пани і маґнати, які ще зістали ся при православію, і в головах сам кн. Острозький з сином Олександром, воєводою волинськими, що зістав ся при православній вірі. Тим часом як унїатські владики з духовними католицькими і делєгатами королївськими розпочали свої засїдання в соборній церкві, православні, не маючи приступу до церков — бо була то єпархія Потїя, унїата, — зібрали ся в одній господї і тут урядили свій собор. Кілька день пересилали ся сї два собори між собою, кликали одні одних до себе, кінець кінцем повели кождий своє дїло. Унїатські владики проголосили унїю, а всїх духовних, що від неї відстали, прокляли; православні під проводом Никифора проголосили проклятими й ізверженними всїх, хто пішов на унїю й постановили просити короля, аби відставив владиків, які самовільно прийняли унїю.

Але король анї в гадцї не мав слухіти православних. Навпаки він і вся католицька сторона стояла на тім, що владики поступили правильно: се їх дїло — рішати в справах віри, а низше духовенство і громадянство повинні йти за ними. На сїм пунктї завязала ся суперечка лїтературна, полєміка. Православні доказували, що владики не можуть самі рішати без вірних, се дїло собора, значить унїати поступили беззаконно і стратили через те право до своїх епархій. На сю тему вийшло з їх боку чимало дуже важних і сильно написаних річей. Своєю ученістю, визначала ся особливо книга „Апокрізіс“ філялєта (Брон-