показало величезну енерґію — брацтва, міщане, духовенство, шляхта вели аґитацію і всїми способами впливали на шляхетські соймики, щоб вибирали депутатів прихильних та вкладали в інструкції для них домагання прав для православних. Зєднали ся для сього з протестантами Поляками і Литвинани, котрих католицтво також почало давити, і використовували кожду нагоду, кожде трудне положеннє правительства, силкуючи ся присилувати його, щоб відступило від унії. Щирого поважання справдї варті були сї недобитки шляхетські, що махнувши рукою на ласку королївську і всїх можних світу сього, боронили завзято своєї справи церковної, котра в їх понятях була справою національною, бо православна церква вважала ся, як ми вже знаємо, підставою цілого національного житя і здавало ся що з упадком православної церкви впаде до решти все житє національне.
._c._189.jpg)
Користаючи з трудного становища правительства, православні депутати (в 1607 р) вирвали від нього закон, що на будуче владицтва і всякі посади духовні православні будуть роздавати ся тільки православним. Вже помирили ся з тим, що відібрати владицтв від владиків унїятів їм не вдасть ся, і раді були, що на місце унїатів прийдуть православні. Та щож — король Жиґимонт, вірний прихильник духовних католицьких, не додержав слова: давши згоду на такий закон, не сповняв його і далї роздавав владицтва самим унїатам, і всякими способами їх підтримував, а православних нагинав під їх власть!
Православні бороли ся. Не признавали владиків-унїатів за своїх пастирів, не приймали священиків, що ті їм надавали. З сього боку Галичина, найбільше виставлена на натиск польський, принаймнї мала те щастє, що тутешнї обидва владики — львівський і перемишльський зістали ся при православних; а найгірше було на Побужу і в Холмщинї, бо вони були в руках панів католиків і владиків унїатів. На Волини і в Київщинї против владиків унїатів помагали пани православні. Коли король захотїв відібрати від православного архимандрита Ники-
