няють своїми людьми і здобувають відразу. Здобувши забирають гроші і всякий дрібний крам, гармати і все що не боїть ся води, самі ж кораблї з людьми топлять.
Коли ґалєри стрінуть козаків на морі в день, то тут справа труднїйша: Турки розпочинають сильну стрільбу з гармат і розганяють козаків як шпаків; одні тонуть, иньші тїкають. Але знов як візьмуть ся до бою, то вже тримають ся — одні стріляють, другі набивають рушницї й по кождім вистрілї подають товаришам; стріляють, добре — але гармати турецькі чинять козакам великі шкоди, так що в такій стрічі гине добрі дві третини козаків, рідко коли вернеть ся половина. За те хто вертає — приносить богату здобич: шпанські й арабські червінцї, коври, золотоглави, шовкові матерії ріжні.
Так оповідає Боплян. В піснях народнїх в живій памяти заховали ся оповідання про сї походи. Малюєть ся в них і ґалєра турецька, на котрій працюють заковані невільники українські (в думі про Самійла Кішку):
Із города Козлова до города Трапезонта
Гуляла галєра цвіткована-мальована,
Чотирма цвітами процвітана.
Першим цвітом процвітана —
Златосиними киндяками побивана;
А другим цвітом процвітана —
Турецькою червоною габою обвивана;
А третим цвітом процвітана —
Християнською кровю фарбована;
А четвертим цвітом процвітана —
Невольниками осажена,
Козацькими гарматами обриштована.
Живо і сильно описують незнані нам на імя старі поети народнї страшнї бурі чорноморські, де загибали не раз цїлими десятками козацькі чайки безвістно (в думі про бурю на Чорному морі):
На Чорному морі на білому каменї
Ясненький сокіл жалібно квилить-проквиляє,
Смутно себе має, на Чорнеє море спильна поглядає,
Що на Чорному морю недобре ся починає.
