Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/291

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


засуд і потім той засуд зняли за дорогу цїну — за роздїл перемиської епархії на православну і унїатську.

Могила був обережнїйший. Він теж мусїв здобути силоміць свою катедральну церку — св. Софію, що була в руках унїатів. Але се зробили його люде наперед, а Могила приїхав на готове. Се було в звичаях того часу, і серед православних тільки збільшило славу Могили як чоловіка, що вміє сильно постояти за добро православної церкви, і за се пробачили йому навіть суворе поступованнє з попереднім митрополитом Копинським, що не хотїв добровільно уступити ся перед Мотилою, вважаючи його лядським прислужником. Та мусїв.

Кияне, духовенство, доохрестна шляхта українська радісно витали Могилу, стрічами, промовами, віршами й школярськими ораціями. В його особі святкували свою першу національну побіду по стількох лїтах смутку, неволї й пониження.


76. Сулима і Павлюк Новий король горів воєнними замислами, але польська шляхта була неохоча до його плянів, тому Володислав дуже цїнив козаків і дбав про їх прихильність. Зараз по своїй коронації зачав він війну з Москвою, а козаків ще перед тим вислав на пограничні сїверські землї, що належали до Москви. В похід свій під Смоленськ теж закликав козаків. Сойм одначе не дав йому повести війну по своїй волі і вже на другий рік Володислав мусїв її закінчити. Сподївав ся, що розгорить ся за те війна з Туреччиною, але й тут сенатори польські наказали Конєцпольскому, щоб ніяким чином не зачіпав ся з Турками і пильнував прийти з ними до згоди, і так Конєцпольский учинив. Рішено було поставити коло порогів кріпость, щоб загородити козакам путь на Запороже, і Конєцпольский поручив звісному вже нам інжінєру свому Бопляну, аби знайшов відповідне місце. Сим разом справа не зістала ся в проєктї (як то вже не раз бувало): справді коло Кодацького порога зачали будувати замок, і вже за кілька місяців стояла там польська залога, на великий гнїв козакам, котрих не тільки не пускали на Запорожи, а ще й робили ріжні прикрости, перешкоджаючи в усяких промислах степових. І без того козаки були незадоволені, бо не тільки нїчого не дістали за останню війну, а ще користаючи з спокійного часу уймали їм навіть против давнїйшого, — а тут іще така халепа! Отже чекали тільки нагоди, щоб розвязати собі руки і знишити ненависне лядське гнїздо. Подумати тільки — куди залізло!

Таку добру нагоду, здавало ся, насувала козаччинї шведська війна що нависла над Польщею з початком 1635 року. Володислав, як і його батько, мав претенсії на шведську корону, бо його батько був з шведського королівського роду і якийсь час був навіть королем шведським; тому він з великою радістю вхопив ся за сю війну. Збирав ся воюваюти Шве-