потрібувала. Перша війна, яка б трапилась, підрізала б сї порядки на Україні, бо до війни треба було б війська, треба було б козаків.. На рідкість трапило ся так довго прожити без війни. Шляхта міцно тримала в руках короля і не позволяла йому зачіпати сусїдів. Але кінець кінцем того горючого матеріалу на Українї так богато зібрало ся, що він навіть і без війни загорів ся — від одних чуток про королївські бажання війни.
Володислав носив ся з плямами війни з Туреччиною. Підбивала його до того сильна республіка венецька, що воювала з Турками, — обіцювала приєднати до того й иньші держави. Знаючи неохоту до війни у панів польських, король задумував напустити козаків на Туреччину, щоб її зачіпили, і потайки переговорював ся з козацькою старшиною. Але провідавши про се, пани так на нього насїли, що мусїв того всього вирікти ся. І старшина козача ту справу зовсїм затаїла між собою. Се було в 1646 роцї. Незадовго по тім одначе стала ся пригода, що ті королївські заходи вивела на яв. Приключила ся кривда велика отому сотникови чигринському Богданови Хмельницькому: забрали йому старостинські урядники його батьківщину Суботівську, знищили господарство, наругали ся з сїмї його, а як він став тої кривди доходити, сам опинив ся у вязницї панській, з котрої його тільки приятелї виручили. Розгнїваний і розжалений, стративши все, постановив Хмельницький підняти повстаннє.
Бувши сам в тих потайних переговорах з королем, Хмельницький знав, що король для своїх плянів хотїв би збільшення козацького війська і визволення його з панської кормиги; тому сподївав ся, що король не дуже буде против повстання виступати — козаки все занадто вірили в силу і волю королївську, хоч конституція польська дуже мало тої волї королеви полишала. Оповідали, що Хмельницький зручним способом викрав у одного з старшини, Барабашенка, листи королївські, писані до козаків, і з ними утїк на Запороже при кінцї 1647 року. Там між козацтвом своєвільним, а далі й між реєстровим, що на Запорожу стояли, став він ширити гадку про повстаннє, покликаючи ся
