корсунській битві Хмельницький вислав своїх послів з листами до короля і до ріжних визначних панів, звиняючи ся за повстанне, і щоб не дратувати Польщі поступив тільки під Білу Церкву й тут чекав відповіди; але за той же підіймав через своїх людей Україну наоколо. Не треба було на те великих заходів: куди тільки приходила звістка про погром польських гетьманів, там самі Поляки й Жиди пакували ся й тїкали як швидше, а нарід підіймав ся, грабив панські маєтки, побивав панів і Жидів, захопляв панські грунти й заводив між собою козацький лад. В тім часї Хмельницький міг би перейти вздовш і в поперек цїлу не то що Україну, а й Білорусь. Литву й саму Польщу, і не стрів би перешкоди, а тільки морем би підняло ся наоколо нього пригноблене хлопство, селянство, щоб зробити кінець панованню шляхти; і так на саму вість про Хмельницького підіймали ся повстання. Але Хмельницькому то не було в голові; йому й так було боязно, що він так сильно образив „маєстат річи посполитої“ (величність держави польської) і вона замість прихильного поладнання козацької справи завізьметь ся всїми силами козаків подолїти.
Чекав відповіди на свої листи — але довідав ся, що король в домовинї, Польща опинила ся без власти. Се робило обставини ще труднїйшими для скорого поладнання: Хмельницький і козаки вірили в добру волю короля, а були перековані, що все зло робило ся від панів, — а Польща опинила ся саме в руках сих панів. До Варшави скликано конвокаційний сойм, і той радив на всякі способи, як бути з козаками, а нічого не робив для полагодження козацької справи. Вислали Адама Киселя і ще кількох комісарів на переговори з Хмельницьким, а заразом постановили зібрати нове військо на козаків. Не виглядало се на
