що тодї нагодив ся в Київі, піддавав теж ріжні гадки, що далеко виходили за межі козацьких ординацій і торгів з польським панством; кажуть сучасники, що він називав Хмельницького князем Руси (України) головою незалежної держави Української. Під впливом тутешнїх розмов Хмельницький сам почав иньшими очима дивити ся на своє повстаннє і його завдання. Добити ся більшого реєстру і більших вільностей для козацького війська — се було мало, треба було думати про весь нарід, про всю Україну. Нові гадки свої Хмельницький висловив перед комісарами, з котрих оден записав їх для нас:
„Я доказав уже, про що не мислив зразу, тепер докажу, що намислив“, казав Хмельницький. „Визволю з лядської неволї руський (український) нарід увесь! Попереду воював я за свою шкоду і кривду, тепер воюватиму за нашу православну віру. Поможе минї в тім весь нарід, по сам Люблин, під Краків, і я народу не відступлю, бо то права рука наша. А щоб ви, підбивши селян, не вдарили на козаків, матиму їх двіста, триста тисяч“
„За границю війною не піду, на Турчина і Татарина шаблї не підійму! Досить маю тепер на Українї, на Поділю й Волини. А ставши над Вислою, скажу дальшим Ляхам: „сидіть і мовчіть, Ляхи!“ І дуків і князїв туди загоню! А як будуть за Вислою брикати, знайду я їх і там певно!
„Не стане минї на Українї нога нїодного князя або шляхетки; а схоче котрий з нами хлїб їсти — нехай війську Запорозькому буде послушний.
„Малий я і незначний чоловік, але з волї божої став самовладцем і самодержцем руським (українським)“.
Вибираю слова, в котрих яснїйше виривають ся ті гадки, що тепер займали Хмельницького. Не дуже ясно ще може йому самому уявляли ся ті нові пляни, але ясно виступає головне — те що я сказав вище: свідомість, що треба бороти ся за весь український нарід, за всю Україну, за її визволеннє, незалежність і самостійність. З сього погляду вся торішня війна мусїла виглядати страченою, змарнованою. Упущено найкращий час для визволення українського народу. Треба було думати, щоб як найскорше се поправити. І комісари, приїхавши на початку 1649 р., застали вже великі приготовання до війни на Українї, Хмельницький навіть не схотїв переговорювати ся з ними про порядки, які мають бути заведені в козацькім війську. Розумів, що для того аби говорити про визволеннє українського народу, треба труснути державу польську в самих основах.
Та сим разом йому не так щастило як першої війни. Хоч початок був дуже вдатний.
