нового гетьмана. Хоч за Многогрішним нїякої вини не було, проте московські бояре взяли його на суд і на муку і потім з усею його сїмєю, відобравши все що мали, вислали на засланнє до Сибіру, де він з своїми дітьми в великій бідї жив дуже довго — пережив усїх своїх ворогів, що його туди запроторили. Старшинї позволено вибрати нового гетьмана, і вона сей вибір вчинила за московською границею, під охороною московського війська — бояла ся, щоб не повстали люде на неї за таку зрадливу і беззакону росправу з Многогрішним. Вибрала собі гетьманом Івана Самойловича, „Поповича“, так званого, і при виборі виговорила то собі, щоб не смів самовільно переміняти старшину без військового суду. З Москвою відновлено глухівські статі, але з них вичеркнено останню тінь політичної самостійности України: що на зїзди в дипльоматичких справах, які дотикали ся б України, мали посилати ся українські делєгати.
З сим новим гетьманом у Дорошенка не було таких добрих відносин як з Многогрішним. Самойлович був незвичайно услужний для Москви і мав у неї віру, а боячи ся, що прийдеть ся йому положити булаву, як що Москва договорить ся з Дорошенком, всіми силами відводив Москву від порозуміння з Дорошенком: радив з ним не мирити ся, а воювати, і справдї таки намовив.
Крім того трудність вийшла також і в тім, що Польща, хоч зрікла ся України перед Турками в Бучацькій умові, на правду не хотїла зрікати ся: не вивела своїх залог з України, далї підтримувала Ханенка протне Дорошенка, і московському правительству заявила, що як би Дорошенка прийнято під московську власть, то се вважатиме нарушеннєм перемиря. А Москва не хотїла воювати ся з Польщею, і се теж спинило її в порозумінню з Дорошенком.
Страх від Турків тим часом зачав проходити. На другий рік вони свого походу не поновили. Навпаки гетьман польський Собєский сам зачав війну з Турками і побив їх під Хотином. Виявилося що Турки не такі страшні і нема чого їх так дуже бояти ся та з Дорошенком панькати ся. Серед українського ж народу торішнїй похід Турків Дорошенкови не поміг, а пошкодив. Досї він таїв ся з своїм підданнєм Туреччинї, тепер се вийшло на яв. Все те що дїяло ся під час турецького походу: перероблення костелів на мечети на Поділлю, оповідання про знущання Турків над християнськими святощами, заби-
