Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/362

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


лович не любив. Просив тільки московських правителів, шоб вони самі облаямли се ДІЛО з цартх/родським патріархом. Ті й звернули ск до патріарха, — але той спротивив ся; казав що він не може сього рішити без иньших патріархів. Тодї московські полїтики поручили се дїло візирови турецькому, і той притис патріархів так, що мусіли лати згоду (Туреччина тодї запобігала Москви, шоб не пристала до союзу, який вбирав Собєский против Турків). Так зломлено церковну автономію України церкви і взято під московську церковну власть, а з нею разом — тодїшнє освітнє й культурне житє українське.

284. Митрополит Иосиф Нелюбович-Тукальский.

Та всї сї вислуги і заслуги перед московськими правителями не врятували Самойловича від сумного кінця. Покладаючи ся на ласку московську, сей колись „добрий і до всїх людей склонний і прихильний“ попович став забувати ся. Почав правити всїм самовластно, без ради старшини, поводив ся з нею згорда, за уряди брав хабари, дуже запанїв, і як підозрівали — задумував по собі передати булаву синови та зробити гетьманство дїдичним (наслїдственним) у своїм родї. Тим всїм підняв на себе старшину і вона тільки чекала нагоди, щоб підвести під нього інтригу, як і під його попередника. І така нагода прийшла — зовсім несподівано.

Невважаючи на відраджування Самойловича, московське правительство таки прнступило до союзу з Польщен против Туреччини, в 1686 р. уложило з Польщею вічну згоду (доплатило при тім за Київ ще раз 146 тис. рублїв) і пообіцяло воювати Кримську Орду, тим часом як Польща з Австрією й Венецією мали воювати Туреччину. Самойлович досить неприхильно відзивав ся про се, тим більше, що не вдало ся при тім виторгувати від Польщі, аби зрікла ся прав на правий беріг Днїпра, як хотїв Самойлович. Але кінець кінцем стало ся перемінити не можна було, і треба було йти походом на Крим, разом з московським військом, з котрим ішов тодїшній голова московської