Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/40

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вян і Аварів, а з тим нїчого не пишуть і про наші краї. Цїлих три столїтя майже нїчого не чувати у них. Про Антів остання згадка з 602. р., і за той час, за VII — VIII вв. імя се заникло. Звістки зібрані цїсарем Константином Порфирородним в серединї X віку (коло р. 950) про степове житє, вже згадують на полуднї окремі племена українські: Ульцїв, Деревлян, Лучан і Русь київську. А докладнїйші відомости про сї племена подають київські літописцї, що писали сто лїт пізнїйше, в ХI віцї. Від них знаємо, що за Днїпром, на лївім березї, по Деснї, Сейму й Сулї, в теперішній Чернигівській та Полтавській губернїї жило велике племя Сївера або Сїверяне, мало значнїйші городи Чернигів, Новгород-Сїверський, Любеч і Переяслав. На правім боцї Днїпра коло Київа сидїли Поляне, инакше звані Русю. За Полянами далї над схід, в густих лїсах тодїшнїх по Тетереву, Ушу, Горини жили Деревляне, лїсові люде себто, а за Припетю Дреговичі, нїби болотяні (бо дрегва значить болото). На Волини, за Случею жили Дулїби. На побережу чорноморськім коло Днїпра мешкали Уличі, а далї на захід, над Днїстром Тиверцї. Яке племя мешкало над Доном та на азовськім побережу, а яке знов на підгірю карпатськім, в Галиччинї, лїтописцї не кажуть. Але і там і тут мешкали також українські племена, або краше казати — східно-полудневі племена словянські, з котрих вийшов нинїшнїй український нарід; тільки не знаємо їх племінних імен.

33. Зернотерка з передмікенських мазанок — памятка тодїшнього хлїборобства (меньшим, закругленим камінем розтирали зерно на великім, рівнім каменї).

12. Побут українських племен. Про наші племена лїтописець каже, що вони ріжнили ся між собою своїми звичаями і побутом — „мали кожде свої обичаї, закони і науку батьків своїх і свої норови кожде“. Але сї ріжницї не були великі, і далеко більше в житю і побутї всїх сих племен було одинакового або подібного. З оповідань лїтописцїв та иньших київських писань, з переказів чужосторонцїв, які описували наші сторони, з находок у старих могилах і скарбах, нарештї і з самої мови, можна знати досить докладно, як жило ся нашим людям тодї, по їх розселенню на нових ґрунтах, в теперішнїй землї українській. Розумієть ся, не однаково жили по великих, богатих, торговельних містах і по глухих хуторах в глубоких лїсах, далеко від світу — як і тепер є велика ріжниия між городянами й хуторянами. Проте ті ріжницї, які лїтописець показує,