Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/410

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


жнїм правителем України, так само як колишнїй президент Петрової малоросийської колєґії. Але в тодїшних своїх правителях і взагалї в Великоросиянах призначуваних на українські уряди прийшло ся правительству росийському розчарувати ся. Вони своєволили, уїдали ся народови і тїснили його, правили неправедно, покладаючи ся на довірє правительства. Тим відбивали у громадянства всяку віру в московські порядки й московських людей, і в ті привабні слова про справедливість і оборону народу, що розсилали ся в московських указах про заведеннє нових порядків. Тому Шаховскому наказано дбати також і про те, аби членами нового правлїння і ґенерального суду призначували ся з Великоросиян люде гідні, такі щоб український народ до московських людей і московських порядків набирав охоти. Поручало ся також по давньому толкувати людям з простого народу, що ті нові порядки заводять ся для охорони людей від кривд старшинських, а на гетьманське правлїннє валити всї непорядки і кривди, аби люде не бажали відновлення гетьманства. Нарештї для того, щоб українські вищі верстви зросийщити, рекомендувало ся Шаховскому непомітно, але пильно відводити українську старшину від Поляків і иньших „заграничних жителів“, і зручно вести до того, щоб Українцї женили ся і своячили ся з Великоросиянами.

320. Козацька шабля (збірка Українського Наукового тов. в Київі).

Такі інструкції діставав Шаховской і його наступники; можна собі уявити, як мусїло себе почувати українське громадянство під таким правлїннєм. Хоч царське правительство при тім наказувало звичайно вести свою полїтику „секретно“, „подъ рукою“, искуснымъ образомъ“, але не було чого сподївати ся якоїсь делїкатности в тих часах, коли не жалувано й своїх та найвиших, а не то що ту придавлену й перелякану українську старшину. Само правительство, як доходило до дїла, забувало про всяку делїкатність. Київського митрополита Ванатовича разом з ігуменами київських монастирів скинуло з урядів і заслало за те, що не одслужили молебня в царський день. Взявши ріжні, зовсїм,