терії золототканою парчею та дорогими міхами (футрами), золотими уборами ланцюхами дукачами (медальонами), золотими ґудзиками, кованими поясами. Коли князї нашї починають заходити в близші зносини з візантийським двором, переймають відти й ріжні убори й моди, а за ними переймали се також бояре й богаті люде.
13. Вдача, звичаї й віра. Чужоземці хвалять тодїшнїх людей наших за щирість і привітність. Особливо цїкаво описує візантийський письменник Прокопій Антів і Словен, себто Українців і їх сусїдів кінця VI віку часів розселення. Каже, шо вони ласкаві до чужоземців, гостинно приймають їх і проводять далї, щоб не стало ся їм якоїсь шкоди. Жінки їх незвичайно вірні своїм чоловікам і часто убивають себе, коли вмирає чоловік. Дуже люблять свободу, не хочуть нікому служити анї бути під чиєюсь властю. Але не згідливі, не вміють слухати ся чужої гадки, кождий тягне на своє. І через те бувають між ними суперечки й кріваві бійки. Подібно кажуть і пізнїйші письменники про Українцїв та й иньших тодїшнїх Словян. Кажуть, що се люде відважні й воєвничі і нїхто б не міг їм противити ся, як би вони тримали ся одностайно.
._c._39.jpg)
Любили повеселити ся і забавити ся, поспівати й попирувати. Без піснї, танцїв, гри не обходила ся нїяка оказія. Лїтописець сердито оповідає про тодїшнї ігрища між селами, а на них „плясання і всякі бісовські пісні“ — тому що вони були звязані з старою, поганською (язичеською) вірою. „З плясаннєм, гудіннєм (музикою) і плесканнєм“ справляли ся весїлля. Про київське військо оповідає візантийський історик, що воно цїлими ночами забавляло ся музикою й танцями та піячило. „Руси в тім веселіє щоб пити, не можем без того бути“, каже князь Володимир в оповіданню про його хрещеннє: київський лїтописець вложив тут йому в уста сучасне прислівє. І всякі свята поганські, а потім і християнські, уродини чи похорони — все звичайно справляло ся великою випивкою.
Ся вдача привітна й ясна відбила ся і в звичаях та постановах. В старім праві нашім не було смертної кари на провинників, анї калїчили за провину, відрубаючи руки, ріжучи уха, носи, як то робили по законам візантийським або старинним нїмецьким. Духовні потім,
