комісія нарахувала потім таких вбитих на 700 душ. Народня пісня так оспівала його страшне кріваве дїло:
Ой хвалив ся та батько Швачка,
Та до Хвастова йдучи —
Ой будемо драти, панове молодцї,
З китайки онучі.
Та ходить Швачка то по Хвастові
Та у жовтих чоботях —
Ой вивішав Жидів, ой вивішав Ляхів
Та на панських воротях.
Повстаннє одначе не трівало сим разом довго. Повторила ся таж історія що в 1734 р. З початком червня барську конфедерацію приборкано, і Поляки просили росийських начальників помогти їм вгамувати повстаннє гайдамацьке. Цариця Катерина, занепокоєна поголосками про її грамоти, що ними піднято повстаннє, видала манїфест, вирікаючи ся і тих фальшивих грамот і гайдамаків, а свому війську наказала знищити гайдамаків. Гайдамаки, вважаючи Росиян своїми союзниками, не стерігли ся їх, тому їх легко вдало ся половити і розігнати. Оден полковник, прийшовши під Умань, закликав до себе Гонту й Залїзняка і арештував їх, коли ті до них прибули; подібне стало ся з Неживим і Бондаренком. Росийських підданих відіслано на суд в Київ, польських віддано польському начальству, що справляло лютяй суд на місцї, побиваючи богато людей на смерть, або засуджуючи на ріжні люті муки. Так тяжкими муками замучено Гонту і богатьох иньших; сучасники Поляки оповідають страхіття особливо про рейментаря польського Стемпковского, як він забивав і калїчив людей. Тих що не були вбиті від разу, судили потім ще перед судом в м. Коднї й засуджували на ріжні кари, найбільше на кару смерти.
Ой й звязали та попарували,
Ой як голубців в парцї
Ой засмутилась уся Україна,
А як сонечко в хмарцї —
згадує пісня сумний кінець останнього великого повстання на Правобережу.
Шляхта польська, правда, і потім полохала ся від поголосок про гайдамаків, про Гонтиного сина, що збираєть ся йти їх різати; особливо великий такий пополох був на Волини 1788 р. Але повстання не було. Знищено Запороже, придавлено українське житє в Гетьманщинї — затихла під панською рукою й Правобічна Україна.
