кінці XVIII в. починали вже поволї пробивати ся перші парости нового житя. В західнїй Українї вони сходили на ґрунтї церковнім.
Свого часу заведеннє унїї приглушило дуже сильно останки українського житя. Приймали унїю з малодушности, хилячи ся перед панами, а сміливійших приборкувано силоміць. Але наростали нові поколїння, що були унїатами не через свою зраду чи малодушність, а через те що уродили ся в унїї, і для них унїя стала вже вірою народньою, українською. Ті що заводили унїю на те, аби вона послужила дорогою до ополячення і скатоличення, помилили ся в своїх надїях. Через те що унїатське духовенство і взагалї унію не зрівняно в правах з католицтвом і вона зістала ся церквою низшою, мужицькою, зробилась вона прикметою тутешнього українського житя і незадовго стала для західньої України такою ж національною церквою, якою перед тим була церква православна. І коли австрийське правительство, заволодївши Галичиною, заходило ся коло того щоб підняти унїатське духовенство з темноти і пониження, в якім його застало, то се мало чималий вплив на розбудженнє національного житя.
Австрийське правительство, побачивши, як польська шляхта поневолила український нарід, взагалї задумувало ся над способами, щоб йому помогти: за Марії Тереси і Йосифа II уряд обмежив власть поміщиків, заводив школи „з місцевою мовою“ (українською) для селян і міщан, вищі школи для духовенства, що було незвичайно убоге і темне. Насамперед сї заходи почали ся на Угорській Українї, наслїдком тих рухів против унїї, що так занепокоїли правительство (див. гл. 108). Мукачівську епархію визволено від зверхньої власти католицького епископа Ягри; засновано лїцей в Мукачеві, для виховання духовних; полїпшено матеріальне становище духовенства. Новий епископ Андрій Бачинський (1772–1809) з свого боку
