на протести і представлення українського духовенства сїльським громадам позволено заснувати свої приватні школи з українською мовою, але при тім адмінїстрація наказувала духовенству, щоб не дуже заохочувало селян заводити такі українські школи — аби не причиняти тим собі видатків. Треба сказати одначе, що саме духовенство не оцїнювало всього значіння народнього елєменту і не використовувало тих можливостей, які відкривали для нього правительственні заходи. Набираючи ся деякої культури, нова інтелїґенція, майже виключно сама духовна, тратила давнїйшу звязь з народом, закидала народнїй язик, не вміючи надати йому культурного вжитку, тримала ся старої книжньої мови, звироднїлої, омертвілої, не здатної вже до розвитку, і не знаходячи через те основи для свого культурного поступу, йшла за польським елєментом.
Все таки невважаючи на всї помилки і незручности правительства і свого громадянства, що на нїщо зводили часом і найкращі їх заміри, зіставало ся деяке полїпшеннє від тих усїх заходів. Важно було перед усїм, що розвіяло ся те почутє безвиходности, яке огорнуло було українську людність в часи упадку, в XVIII віцї. Заходи австрийського правительства відкрили якийсь просвіток, розбудили надії на кращу будуччину і енерґію змагання, боротьби за кращу долю. Серед нового унїатського духовенства, вихованого в кращих культурних і матеріальних обставинах уже в початках XIX в. зявляють ся освічені і тямущі люде, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народнї, національні, заходять ся коло піднесення народньої освіти і добробуту, коло розвою національної культури.
