тим, що йому відібрано старі права і вільности та поверстано в реґулярні полки: воно страшенно хоче вернути собі старі порядки й вільности. З поручення земляків Капнист питає мінїстра, чи можуть вони сподївати ся на поміч Прусії, коли повстануть против Росії, щоб скинути з себе „росийське ярмо“. Але мінїстр дав на се ухильчиву відповідь, не сподїваючи ся, щоб у Прусії справдї дійшло до війни з Росією. Тому Капнист поїхав назад, а на далї, казав, як би пруське правительство хотїло, то може завести зносини з Україною через його брата, що тодї подорожував по Европі.
На хвилю старі порядки наче були й вернули ся. Коли по смерти царицї Катерини (1796) настав царем її син Павло, то він богато з реформ своєї матери зміняв і повертав старі порядки, бо не похваляв полїтики правительства Катерини. Між иньшим і на Українї повернуто де що з того устрою, який був до скасовання гетьманства: вернено ґенеральний суд і иньше, заведене при Розумовськім. Толкували, що до сього призвів Олександр Безбородько, міністр і довірений чоловік царя Павла, український патріот — бувший полковник київський за старого українського правлїння. Може як би сей напрям росийської політики потрівав довше, се відновленнє старого гетьманського устрою пішло б іще далї; але 1801 року царя Павла вбито, і його заступник Олександр I, постановивши правити згідно з правилами своєї бабки царицї Катерини, став привертати і ті росийськи порядки, що завела вона на Українї в 1780-их роках.
Потім були надїї на відновленнє козаччини і навіть гетьманства в 1812 і потім в 1831 р., коли росийське правительство в поміч своєму війську збирало добровольні козацькі полки на Українї і для заохоти людей місцеве начальство подавало надії на ріжні полекші. На тодїшнього ґенерал-ґубернатора Рєпніна говорили навіть, що збираєть ся бути гетьманом, бо був свояком Розумовських. Але скінчили ся отсї поголоски і надії дуже сумно, бо правительство, невдоволене ними, заслало тих козаків добровольцїв на Кавказ і там оселило.
Всї сї жалі й надїї, хоч не були нї особливо глубокі, нї особливо серіозні, все таки підтримували в вищих, освічених верствах свідомість своєї окремішности від громадянства великоруського, звязки з історичною минувшиною України і сучасним народнїм житєм.
