коросийський. з другого боку сї лїтературні оброблення народньої мови навчали більшої уважливости до живої мови, а живе українське слово — мова, пісня, перекази про минуле, заховані в устах простого люду, навертали до народу панські верстви, відірвані історією останнього столїтя, посварені з народом своєю панською полїтикою і винародовлені, як здавало ся, до решти. так на сїм новім народництві української інтелїґенції виростало нове українське відродженнє.
Перелицьована „Енеїда“ Котляревського, без волї автора видрукована 1798 року, була першою книжкою, яка незвичайно високо підняла в очах українського громадянства народнє українське слово, а заразом своїми образами минулої козацькой слави і сучасного гіркого селянського житя відкрила широку дорогу отсьому заінтересованню народнїм житєм серед українського громадянства. Сама по собі важна була поява книжки писаної народньою мовою і друкованої, то значить можливої до широкого розповсюднення серед тодїшньої української інтелїґенції. З старих листувань знаємо, як страшенно тяжко було розшукувати старі українські писання, навіть найбільш голосні і славні (напр. київські академічні інтермедії). Часто найбільш інтересні твори старого українського письменства, не маючи змоги бути друкованими, зіставали ся в одній двох рукописях без усякого поширення (напр. прецїкава історична повість Величка відома в одній авторській рукописи і в одній копії). Тому три видання Енеїди, що вийшли на протягу одного десятилїтя і були розхоплені земляками, зробили появу сеї книжки епохою не тільки в історії українського письменства, але і в розвою української свідомости. Але крім самої формальної сторони — лїтературного друкованого твору, писаного народньою мовою і то незвичайно легкою, свобідною і заразом культурною, що непереможно вабила читача, — книжка містила в собі дїйсно дорогоцїнний зміст. З-поза жартівливої форми талановитої пародії, що описувала пригоди нїби то троянських гольтїпак, висували ся иньші образи і спомини. Саме тодї нащі Запорозцї блукали світами, не знаходячи собі пристановища — і гіркі гадки мусїли наводити спомини, що викликало се байдуже нїбито оповіданнє про тих троянських бурлак! З поза веселих і грубоватих часом жартів і глузувань вставили образи „вічної памяти Гетьманщини“. Вставало народнє житє, змальоване з великою любовю і знаннєм, будило любов і спочутє до нього. Не диво, що серед чуткійших людей сей талановитий твір від раз підняв настрій і надїї на розвій українського слова і письменства. Коли талановиті люде з тутешніх сторін звернуть свою увагу на українську мову та приложать до неї граматичні правила, Українцї зможуть іще поспорити славою учених своїх творів з найбільш освіченими народами Европи — писав оден з молодих ентузіастів, маючи в руках ще тільки саму Енеїду
