Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/491

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Бантиша-Каменського, що протягом недовгого часу мала два видання — також факт доволї характеристичний для тодїшнїх інтересів української інтелїґенції.

Починають ся і тут, на росийський Вкраїні перші віщуни спорів про український народнїй елємент, про народню мову й поезію — відгомони нових ідей про значіннє народности взагалї і впливів словянського відродження, що переносячи ся на український ґрунт, давали нове толкованнє, нову цїну і вартість давнїм, стихійним досї і мало усвідомленим потягам до свого рідного, своєнароднього.

119. Ідеї народности. Початки свідомійшого демократизму. В XVIII в. почало в західній Европі наростати так зване романтичне народництво: на місце того аби переробляти в письменстві старі теми грецькі та римські або потрапляти під їх взірцї, письменники звертають ся до переказів свійських, місцевих, з особливою увагою починають збирати народнї перекази і придивляти ся до народньої творчости. Перед тим її легковажили, як річ грубу, необроблену, а тепер починають високо цїнити її своєрідню красу. Сей напрям, особливо з Анґлїї та Нїмеччини поширив ся між західнїми Словянами, викликав і там зацїкавленнє до народньої творчости, до народнього, мужицького слова. Потім таке зацїкавленнє, разом з впливами тих перших словянських збірок і студий, починає поширювати ся і в Росії, серед громадянства великоросийського і зросийщеного українського.

Для Українцїв росийських і так само галицьких сей поворот мав величезне значіннє. Досї вони дивили ся на свою народність як на темну масу, позбавлену всяких засобів культурних, засуджену на те, щоб користувати ся духовими засобами своїх культурнїйших сусїдів. Тому не бачили перед своїм народом нїякої будучности, дивили ся на українську мову, побут і звичаї як на пережитки старини, може й цїкаві й милі для земляків, але кінець кінцем таки засуджені на загибель. Автор першої української граматики в Росії Павловський, пишучи в перших роках XIX в., називав українську мову „ни живымъ ни мертвымъ, исчезающимъ нарѣчіемъ“ і саме на те спішив ся записати граматику сеї мови, поки ще вона не вимерла до решти.

Тепер погляди на народне слово і творчість зміняють ся. Виявляєть ся в українськім народї, в його народнїй словесности безцїнний скарб, що зрівноважує недостачі книжного письменства і свідчить про велике духове богацтво і житєву силу народу. „Знаєте, пише оден з перших збирачів, Цертелїв в своїй статї — що я сю народню поезію ставлю вище нїж більшу частину наших (росийських) романів, баляд, а навіть — богатьох наших романтичних поем“. Завдяки ориґінальним своїм прикметам, красї і богацтву свому український побут, перекази, історія