Грецькі письменники VI віку кажуть про наших Антів, шо вони не правлять ся одним чоловіком, а загальною радою народньою, вічем. Ті старшини, які виступають між Антами, не мали війска й не мали трівкої й сильної власти. Воєнна наука візантийська, що надписуєть ся іменем цїсаря Маврикія (писана в другій половинї VI в.) каже, шо Словени і Анти мають богато начальників (вона їх називає ріксами, словом шо в старій мові значило начальника, пана, одного кореня з латинським словом рекс — король). Сї начальники, каже вона — не живуть в згодї між собою і тільки пильна небезпечність, спільна війна може звести їх до купи та дати власть котромусь з них, бодай на якийсь час. В старих оповіданнях, зібраних київським лїтописцем, ми бачимо память про дрібних князїв, які були у ріжних племен, але не мали великої ваги, бо не мали війська і оглядали ся у всїм на громаду, на „старцїв“ — старшин визначнїйших родів (таке каже оповіданнє про Мала князя деревського, як він воював ся з київськими князями). Тим не могли вони й противстати київським князям, коли ті завели своє військо, дружину. Чи завели ся у нас ще де в котрімсь племени такі сильнїйші князї, як у Київі, того не знаємо. Арабський письменник Масуді, що писав за кн. Ігоря, в першій половинї X в., згадує про якусь велику й сильну між Словянами державу, що звала ся Валінана; думають, що то мова про Волинян: що у них були сильні князї перед тим, але побороли їх київські; але того не можна сказати напевне, бо й сама ся назва Валінана в ріжних копіях ріжно називаєть ся. Знаємо в наших сторонах напевно таких сильних, воєнних князїв тільки в Київі, та й тут можемо тільки здогадувати ся, як і коли вони там завели ся. Бо найдавнїйша київська лїтопись писала ся тодї, як добре набула ся вже память про тих перших київських князїв, і самі найстарші київські лїтописці оповідали наздогад про те, як настали князї в Київі.
._c._48.jpg)
