кого, яка п. ґенерал-ґубернаторови не подобала ся тим, що була занадто горяча.
В сих тїсних межах не могла, повторяю, уміститись навіть найскромнїйша культурна українська творчість, не вважаючи на всї силкування прихильників культурницького напряму. Орґанїзоване українство в Росії в сих десятилїтях стояло під проводом їх. Найбільш талановитий і енерґійний проповідник активної соціально-полїтичної дїяльности, Драгоманов після указу 1876 р. виїхав за кордон з де якими молодшими товаришами і розвинув тамї свою публїцистичну дїяльність, в своїх власних і ріжних европейських виданнях (збірники „Громада“, „Вільне Слово“, й ин.). Була се воля і бажаннє самої київської громади, вона обіцяла Драгоманову матеріальну поміч і для занять і для видань, прирікала своє співробітництво. Але скоро почали ся непорозуміння, ріжницї в оцїнцї тактичних завдань між еміґрантами і київською громадою. Вона, видїливши з себе найбільш рішучих прихильників активної політичної роботи, ще далі пішла в бік культурництва, шукала лєґальних доріг для нього і осуджувала різку тактику взяту против росийського уряду Драгомановим в його заграничних виданнях. Але й її проґрама зіставалась безплодною. Росийське правительство на нїякі уступки не йшло, всї ті подання, петиції, заходи „через людей“, на які кидали ся декотрі громадяне, „щоб помирити з собою росийське правительство“, не приводили до нїчого. Лїтература застрягала в цензурних архивах, проба наладити як не ґазету, хоч не журнал, то який небудь півперіодичний збірник, розбивали ся теж о цензурні „чистки“. Все було даремне, а тим часом етноґрафічні, язикові чи історичні студії не могли ж захопити цїлої суспільности!
Найбільш живі й енерґічні суспільні елєменти зневажливо покидали українство, бо воно здавало ся їм якимсь застарілим романтизмом. Ішли в росийські партиї, де була хоч видимість якоїсь живійшої дїяльности, смілі завдання і гострий риск небезпеки, що завсїди вабить смілих, а не було всього того в культурницьких гуртках росийського українства. І ся вся безвихідність української роботи в Росії власне надавала особливу цїну українській орґанїзації галицькій: на галицькім
